Майбутнє біодизеля в Аргентині висить на волосині. Сенат розглядає законопроект, який обіцяє реорганізувати ринок біопалива, але він спричинив запеклу боротьбу між малим та середнім бізнесом у внутрішніх районах країни та великими нафтогазовими корпораціями. В основі суперечки лежить обов'язковий відсоток змішування з дизельним паливом, показник, який визначає виживання десятків заводів та напрямок енергетичного переходу країни.
Ініціатива, яку очолила сенаторка Патрісія Булріч та підтримала виконавча гілка влади, пропонує глибоку зміну правил гри. Вона передбачає збільшення вмісту біодизельного палива в дизельному пальному з нинішніх 7,5% до 10%, але з відкриттям вільної конкуренції, якої наразі не існує. Регіональні малі та середні підприємства, які постачають майже весь внутрішній ринок, розглядають цей крок як смертний вирок. Великі галузеві асоціації, з іншого боку, вважають це необхідним кроком для модернізації сектору та використання експортних можливостей.
Проєкт, який прагне змінити правила
Законопроект S-809/26, представлений Булліхом, пропонує нову регуляторну базу для біопалива, яка замінить закон, що діє з 2021 року. Текст передбачає підвищення обов'язкової кількості біодизельного палива в суміші з 7,5% до 10% протягом одного року після його прийняття, а також збільшення кількості біоетанолу в суміші бензину з 12% до 15%. Але найбільш суперечливим моментом є скасування системи квот та регульованих цін, які будуть замінені схемою паритету імпорту та електронною торговою платформою.
Крім того, олійно-переробним заводам дозволено спільно переробляти рослинну сировину та включати цей обсяг до обов'язкової вимоги щодо змішування. Цей захід зазнав жорсткої критики з боку малих та середніх підприємств (МСП), які інтерпретують його як спосіб для великих олійних компаній захопити частку ринку, не маючи доступу до традиційних переробних заводів. Законопроект також дозволить великим інтегрованим переробникам олійних культур, які наразі експортують більшу частину своєї продукції, постачати продукцію на внутрішній ринок.
Малий та середній бізнес попереджає про своє виживання
Палата регіональних малих та середніх виробників біопалива (Cepreb) висловилася, представивши переконливі дані. Цей сектор складається з 25 заводів, розташованих у п'яти провінціях (Санта-Фе, Буенос-Айрес, Ла-Пампа, Ентре-Ріос та Сан-Луїс), на яких працює близько 9.500 працівників, а річний дохід становить близько 1.000 мільярда доларів США. Ці компанії, які залежать від закупівлі соєвої олії як сировини, будуть змушені конкурувати з компаніями, які виробляють власну олію, – асиметрію, яку вони вважають нездоланною за рівних умов.
За даними Cepreb, спільна переробка, дозволена для нафтопереробних заводів, зменшить ефективну частку ринку для незалежних виробників приблизно до 7%, незважаючи на номінальне граничне значення 10%. Крім того, стаття 38 законопроекту встановлює перехідний період, який поступово зменшить гарантовану частку ринку для малих і середніх підприємств з 5% від граничного значення, доки вона повністю не зникне до кінця 2030 року. З січня 2031 року весь ринок буде відкритий для вільної конкуренції без будь-якого захисту для регіональних компаній.
Виконавчий директор Cepreb, Федеріко Мартеллі, не соромився висловлюватися: «Запропонований Патрісією Булріч закон створений спеціально для олійних компаній і проти малих і середніх підприємств». Його критика зосереджена на тому, що законопроект не враховує регіональну сегментацію, і що повна лібералізація сприятиме концентрації в руках п'яти чи шести великих гравців, що наражатиме на небезпеку малі та середні підприємства та порушуватиме промислову мережу виробничого середовища.
Великі кіно- та телевізійні мережі закликають до більших амбітних цілей.
З іншого боку, Аргентинська палата біопалива (CARBIO) та Палата нафтової промисловості (CIARA) виступили на підтримку проєкту та закликають до його подальшого розвитку. Луїс Субісаррета, президент CARBIO, заявив, що «ми вважаємо збільшення вмісту біодизелю в суміші до 12,5% життєздатним, враховуючи, що наразі існують конкурентні ціни порівняно з імпортним дизельним паливом». За словами Субісаррети, більш широке використання біодизелю не лише зменшить залежність від імпорту палива, але й позитивно вплине на експорт соєвої олії, оскільки збільшення внутрішнього споживання призведе до зростання міжнародних цін.
Організації наголошують, що цей сектор інвестує десятиліттями та створює понад 30 000 робочих місць. Субісаррета також наголосив, що відкриття ринку для вільної конкуренції до 2030 року є розумними термінами і не призведе до фінансових жертв для держави; навіть навпаки: «будь-яке збільшення біодизельного палива призведе до покращення цін на експорт соєвої олії». Щодо критики з боку малих і середніх підприємств, голова CARBIO уточнив, що вони не досягли офіційних угод з жодним сектором, але заохочують постійний діалог і вірять, що Сенат буде відповідним форумом для пошуку регуляторних рішень.
Ця позиція узгоджується з позицією CIARA та Центру експортерів зернових (CEC), які опублікували спільну заяву, закликаючи Сенат якомога швидше розглянути цей законопроект. Сектор очікує, що нова правова база поєднає конкуренцію з інвестиціями та створенням робочих місць, а також забезпечить переваги для кінцевого споживача.
Альтернатива розподілу ринку
У відповідь на прогрес проекту, Cepreb представив альтернативну пропозицію, спрямовану на пошук балансу. Ідея полягає в тому, щоб підвищити обов'язкову суміш до 12,5%, але розділити ринок на три сегменти, щоб дозволити малим і середнім підприємствам конкурувати на рівних умовах. П'ять відсотків будуть зарезервовані для регіональних заводів, розташованих на відстані понад 80 кілометрів від порту Генерал-Сан-Мартін, 2,5% для компаній, не інтегрованих у промисловий центр Росаріо, а решта 5% будуть відкриті для вільної конкуренції, включаючи великих переробників олійних культур. У всіх випадках розподіл здійснюватиметься через тендерні процедури, ціни визначатимуться ринком, але в межах груп компаній із порівнянними виробничими структурами.
Пропозиція не передбачає збереження поточних фіксованих квот, а радше встановлення справжньої конкуренції між аналогічними гравцями. За словами Cepreb, ця система дозволить великим компаніям вийти на внутрішній ринок, не жертвуючи промисловою присутністю провінцій. Організація також уточнює, що щодо цієї альтернативи немає домовленості з іншими галузевими асоціаціями, але наполягає на тому, що це єдиний спосіб гарантувати виживання малих і середніх підприємств і, як наслідок, регіональних економік.
Отже, дебати стосуються не лише відсотків. На кону стоїть модель розвитку: чи зосередитися на концентрації у великих експортних групах, чи зберегти мережу заводів, яка сприяє відчуттю приналежності та зайнятості в сільській місцевості. Слухання в Сенаті виявили непримиренні позиції, а час спливає.
Тим часом сектор продовжує працювати з тарифом 7,5% та невизначеністю щодо того, коли і як буде впроваджено новий закон. Малі та середні підприємства (МСП) вимагають врахування їхніх показників: 25 заводів виробляють близько 900 000 тонн щорічно, а збільшення до 12,5% створить додатковий попит у розмірі 600 000 тонн, чого достатньо для заповнення їхніх потужностей без примусового закриття. Великі галузеві асоціації, зі свого боку, наполягають на тому, що без повної лібералізації країна втратить інвестиційні та експортні можливості на дедалі конкурентнішому світовому ринку.
Рішення, яке сенатори ухвалять найближчими тижнями, визначить курс розвитку галузі, яка має вирішальне значення для енергетичного переходу Аргентини. Йдеться не лише про дотримання екологічних стандартів, а й про визначення того, хто братиме участь у бізнесі та за якими правилами. Тепер м'яч на боці Конгресу.
